Історія

 

У 1906 р. афонський монах Афанасій подарував Святогорській обителі ікону святого великомученика Пантелеймона, яку, за благословенням архієпископа Волинського і Житомирського Антонія, було доставлено у Володимир-Волинський Христорождественський монастир, а згодом перенесено хресним ходом у Зимно.
Згідно архівних даних у Святогорському Успенському монастирі станом на 1914 р. перебувало 16 черниць та 103 послушниці. Причт мав двох священиків і псаломщика. Існувала дворічна школа. Монастирські угіддя становили 544 десятини землі. Головним послухом подвижниць була молитва – церковна і келейна. Сестри працювали на господарстві, виготовляли облачення для священнослужителів. Духовне керівництво над обителлю здійснювали Володимир-Волинські єпископи, які часто навідувалися у Зимно для богослужіння і архіпастирських настанов.

Перша світова війна завдала чимало лиха цьому святому місцю. Під час одного з запеклих боїв у храм влучили три снаряди страшної руйнівної сили. Але Небесна Покровителька монастиря Пресвята Богородиця явила чудо – снаряди не розірвалися, залишивши храм hentai porn неушкодженим. Сестер монастиря через воєнні дії довелося евакуювати у Зимненське подвір'я в Житомирі. Все, що не змогли вивезти, було пограбовано і зруйновано. На щастя, вдалося врятувати дорогоцінну святиню – Зимненську чудотворну ікону Божої Матері. Ігуменя Марія разом з благочинною і келейницею встигла перенести її до Житомира.

У 1921 р. Волинь відійшла до складу Польщі. Монастир тоді вже рік як функціонував. Духовну опіку над ним здійснював митрополит Варшавський і всієї Польщі Григорій, а згодом митрополит Діонісій. Це був час відносної стабільності для обителі. Але у 1939 р. західні українські землі відійшли до складу СРСР і монастир було закрито. Наступного року тут розмістилася військова частина Червоної Армії. Лише у 1941 р. інокині змогли повернутися у рідну оселю. Настоятелькою тоді була м. Лідія (Давидович). Церковну службу вів архімандрит. Знов запрацювало господарство – сестри обробляли 7 гектарів землі. В підпорядкуванні настоятельки знаходилося 45 черниць. Переважно це були ті, хто зазнав гоніння від радянської влади.

Однак недовго довелося прожити їм в святій обителі. Сталінський режим у 1946 р. ліквідував «осередок мракобісся». Сестер частково перевели у Корецький монастир. Майже на півстоліття – на довгих 45 років – завмерло в Святій Горі чернече життя. В монастирських стінах розмістилася колгоспна тракторна бригада. Безцінний пам'ятник архітектури зазнав руйнації. Лише в Свято-Троїцькій церкві ще жеврів вогник молитви – її було перетворено на парафію.