Історія

 

Що стосується Пересопницького Євангелія, то ця книга є вершиною вітчизняного книжкового мистецтва, першим твором Святого Письма, перекладеним на українську мову. Як символ незалежності України воно використовується в наш час як атрибут президентської інаугурації. На ньому складають присягу президенти України.
Чарторийські засновували в своїх угіддях школи. В XVI ст. просвітницькі осередки існували при Зимненському, Пересопницькому, Клеванському та інших монастирях.
Після смерті Федора Чарторийського батьківське майно за актом від 19 липня 1547 р. було розділено між його синами Іваном та Олександром. Олександр одержав Зимно, Чарторийськ, Литовеж, а Івану дісталися Клевань, Жуків, Білгород та ін. На спомин спочилого брати hentai porn віддали монастирю с. Грабовичі. Але невдовзі Олександр брутально захопив монастирські та братові маєтки і забрав усе майно обителі. 26 лютого 1564 р. Іван подав на нього судову скаргу. Проте судову справу не було доведено до кінця в зв'язку зі смертю Івана. Лише під кінець свого життя Олександр помирився з монастирем, але майно так і не повернув. Знаком примирення став подарований князем великий, вагою 720 кг, дзвін, на якому були зображення Воскресіння Христового і Богоматері, а також надпис: «Си звон дал уробити Олександре Чарторіскі до Зимна. Року Божого 1566». Цей дзвін у 1949 р. після закриття обителі радянською владою був перевезений в Дерманський монастир, звідки потрапив у Рівненський краєзнавчий музей. Зараз дзвін зберігається в обителі. Згідно заповіту від 5 липня 1569 р., поховання Олександра відбулося в зимненській родовій усипальниці. Його дружина княгиня Магдалина подарувала обителі ще один дзвін вагою 12 пудів, на якому було зображення двоголового орла і напис: «Сей мает бить звонь ку хвале Божій й Пречистой Божией Матери, в монастырь до Зимна дала княгиня».

Після смерті магната с. Зимно відійшло в оренду різним власникам і монастир підпав під їх підпорядкування. Для обителі настали важкі часи. Ще в 1567 р. зимненський архімандрит Порфирій скаржився на численні кривди і утиски. Після введення у 1596 р. Брестської унії почалась виснажлива боротьба монастиря з уніатською агресією. Православний шляхтич Гавриїл Іваницький і зимненська братія у І624 р. вели запеклі суперечки та судові розгляди з уніатськими єпископами, зокрема з Іпатієм Потієм та Іоакимом Мороховським. Монастир почав занепадати і згодом настільки зубожів, що не мав навіть священика для відправ, а ключі від храму зберігалися в сільських парафіян. Згідно польських законів про «подавання хлібів духовних», церкви, монастирі і навіть єпархії були об'єктом продажу, що остаточно підірвало стан православних святинь. У 1605 р. с. Зимно і монастир купили князі Чарторийські-Клеванські як свою «дідичну» власність. У 1682 р. обитель захопили уніати на чолі з єпископом Львом Зеленським. Ченцям було наказано поголити бороди і прийняти нові, уніатські порядки. Іноки, що не зрадили Православ'ю, захопили монастирські документи і подалися у Київ, до лаври.
Особливо нестерпні часи наступили для монастиря у 1724 р., коли с. Зимно придбав волинський староста Михайло Чацький – фанатичний католик. Він наказав перетворити храм на костел і переробити його з п'ятикупольного на двокупольний, забрав усі церковні багатства, розорив усипальницю, пограбувавши дорогоцінності з померлих, зняв коштовну ризу і прикраси з Зимненської ікони. Глумлячись над образом, він зважився на блюзнірські дії, вигукуючи: «Що ж, православна святине чудотворна, так і не змогла ти врятувати свій православний монастир!». В ту ж мить нечестивець осліп. Через три роки він помер. Божа кара уразила весь рід Чацького – його нащадки чоловічої статі за три роки перед смертю втрачали зір.