Історія

 

Святогорська святиня була світильником духовності всього волинського краю. Чернече життя її будувалося на фундаменті афонського ісіхазму та студійських аскетичних традицій. Про це свідчить численність подвижників благочестя, життя яких було пов'язано з нею. Крім вищезгаданих, це Володимир-Волинські єпископи, що очолювали кафедру в домонгольський період. Історія зберегла імена лише кількох з них. Волинський літопис пише під 1223 р.: «У літа княжіння Данила і Василька Романовичів були володимирські єпископи: Іоасаф, блаженний і преподобний святитель Святої Гори, а потім Василій із Святої Гори, а згодом Никифор... а потім Кузьма, кроткий, преподобний, смиренний єпископ Володимирський». З цього видно, що Волинську кафедру у домонгольські часи переважно займали святогорські чорноризці, моральні якості і доброчестя яких робило їх достойними кандидатами на святительське служіння Церкви. Називаючи Іоасафа «святителем Святої Гори», літописець таким чином інформує, що Успенська Святогорська обитель була резиденцією волинських єпископів, центром церковного життя Володимирщини.

Монгольське нашестя чорним смерчем спустошило землі Русі. Володимир-Волинський був знищений вщент. «Не бе во Владиміре остави живий, – пише літопис, – Церковь Святыя Богородица исполнь трупья, иныя церкви наполнени быша трупья й телесь мертвыхь». Постраждав і Святогорський монастир. Знесилене татарською навалою Волинсько-Галицьке князівство, колись могутнє і квітуче, у XIV ст. втратило свою державність і на його теренах з'явилися нові хазяї – Литва і Польща. Латинський Захід, скориставшись скрутою, пішов у широкий наступ на «схизму». У результаті Кревської (1385), а згодом Городельської (1413) унії, православне віросповідання отримало в Литовсько-Польській державі другорядний статус і почало переслідуватися. Це породжувало численні повстання. Одне з них, під гаслом захисту православної віри, підняв у 30-х рр. XV ст. великий литовський князь Лев-Свидригайло (1370—1452), але був розбитий поляками. Православ'ю був відданий і його наступник на Луцькому князівстві, луцький староста і маршалок двору Федір Михайлович Чарторийський.