Історія

Святогорський Успенський Зимненський ставропігійний монастир на Волині – один з найдревніших на Русі. Разом з київською Десятинною церквою, іншими святинями першохристиянського періоду нашої держави він є свідком славних діянь і подвигів хрестителя Русі рівноапостольного князя Володимира. За свідоцтвом «Повісті временних літ» Нестора Літописця, Володимир «повеле рубити церкви й поставляти по местомь, йде же стояху кумири... Й нача ставити по градомь церкви... й люди на крещенье приводити по всемь градомь й селомь».


Стародавні волинські перекази свідчать, що у 1001 р. Володимир Святославич збудував на високому березі р. Луги, неподалік від слов'янської кумирниці дулібів, два храми і зимовий княжий терем, від якого згодом пішов топонім Зимно – назва місцевого села. Рівноапостольний князь зруйнував поганські капища і зробив це місце осередком поклоніння Істинному Богу, і відтоді воно стало називатися Святою Горою.

Літопис під 988 р. пише, що князь Володимир посадив на Волинський «стіл» свого сина Всеволода. Західні рубежі він вважав стратегічно важливими і приділяв їм велику увагу. Будуючи оборонні вали і фортеці – в околицях Зимненського монастиря досі зберігся стародавній земляний вал домонгольської доби, – рівноапостольний князь разом з тим споруджував і храми як духовні фортеці святого Православ'я. В Богородичну церкву монастиря він подарував, за переказами, визначну святиню – сімейний образ Божої Матері, яким його благословив у 988 р. на шлюб з грецькою царівною Анною Константинопольський патріарх Миколай II Хрисоверг. Це ікона грецького письма, написана на кипарисовій дошці. Вона збереглася і зараз перебуває в Зимненській обителі. Ця ікона прославилася як чудотворна і стала благодатною покровителькою Святої Гори.

В давньоруських історико-літературних пам'ятках перша згадка про Святогорський монастир з'являється наприкінці XI ст. в «Житії преподобного hentai porn Феодосія Печерського». Нестор Літописець, розповідаючи у цьому творі про першого печерського ігумена Варлаама, пише: Блаженый же Варлаам... отьиде вь святый град Іерусалім й тамо походивь святаа места. Вратися вь монастырь свой. И пакі, по времени некоем, йде вь Костянтинь град ... й покупивь еже на потребу монастырю своєму, й тако поиде вь свою страну. Й иде же путемь... й вьпаде вь недугь лють, таже яко доиде града Вьлодимера й вийде вь монастьірь ту сущій близь града, иже наричють его Святаа Гора, й ту успе с миром о Господе, житію конець пріять».